Городищенський слід Алли Коваль

9 березня виповнюється 90 років від дня народження видатного науковця

Ім’я Алли Петрівни Коваль (1923-2009) добре відоме і шановане у науковому світі. Професор, доктор філологічних наук, автор більше 30 книг із мовознавства, вона майже 40 років свого життя присвятила Київському державному університету ім. Т.Г. Шевченка. Зокрема, упродовж 16 років керувала мовностилістичною кафедрою факультету журналістики (нині – Інститут журналістики). Її лекції в сій час захоплено слухали Василь Симоненко, Борис Олійник, Юрій Рибчинський, Вадим Крищенко, Тамара Коломієць, Алла Мазур, Олександр Ткаченко та багато інших відомих журналістів, письменників, діячів культури. Ще у 1998 році, за результатами телеопитування, телеканал «ІСТV» назвав її у десятці жінок України, які залишили найпомітніший слід у ХХ ст. Проте мало хто знає, що вона наша землячка, адже народилася в с. Яснозір’я (колишнє Білозір’я) Черкаського району, а її мама родом з Городища.

У пошуках малої батьківщини

А.П. Коваль

На жаль, життєвий шлях Алли Коваль ще мало вивчений і в ньому є чимало «білих плям». Проте дещо все ж вдалося встановити…

У 1999 році, даючи інтерв’ю журналістам «Робітничої газети», Алла Коваль розповіла, що її дівоче прізвище Богуславець. Її далекий предок, як і знаменита Маруся Богуславка, походив із цього старовинного містечка на Київщині. Мама ж – із польського роду Багацьких. Сімейна легенда навіть переповідає про неймовірну красу однієї з її прабабусь. Мабуть це родинне, оскільки і сама Алла по життю була красунею. І навіть у віці за 70 чарувала своєю шляхетністю.

У 2009 році колишній її студент і шанувальник виклав у «Вікіпедії» статтю про Аллу Коваль, вказавши місцем народження с. Білозір’я. Ця інформація перейшла на інші сайти і деякий час в ній ніхто не сумнівався. І лише влітку минулого року автор цього матеріалу вирішив перевірити даний факт. Звернення до сільської ради та опитування довгожителів не дали підтвердження. Таку родину в селі не пам’ятають. Однак була й слушна порада: шукати в Яснозір’ї, адже до 1965 року воно теж називалося Білозір’я і теж Черкаського району. Відразу ж з’явився слід. У книзі «Від острова Русів – Черкаський район», в нарисі з історії села Яснозір’я, є згадка про батька Алли Коваль – Петра Тихоновича Богуславця. У 1924 році він був директором місцевої семирічної школи та завідувачем райвно Мошнівського району.

Даний факт потрапив до книги зі слів місцевого краєзнавця Григорія Йосиповича Баслика, нині вже покійного. Сучасні довгожителі на жаль вже не пам’ятають Петра Богуславця. Однак пошук тривав і допомогла в ньому архівна справа «Весняний відчит дитячої установи Соцвиху Білозірської семирічної районової трудової школи за час з 1 вересня 1923 р. по 10 травня 1924 р.» Цей статистичний звіт, що нині зберігається в державному архіві Черкаської області, підписав «звідувач дитячою установою» – П. Богуславець. Отже, ми можемо зробити висновок, що у 1923 році батьки Алли Коваль проживали в с. Яснозір’я (тоді – Білозір’я) і це є її мала батьківщина.

В Городище до рідні

Зі слів доньки Алли Коваль – Оксани Володимирівни Коваль-Костинської – батьками її мами були Петро Тихонович Богуславець (1895-1942) та Ольга Пилипівна Багацька (1899-1981). Родина матері була багатодітною і проживала в Городищі. Ще й нині на вулиці Першого Травня, недалеко від центру містечка, стоїть будинок, який належав їхній сім’ї. Сюди, в 60-х – 70-х роках, приїздила до своїх тіток Алла Коваль.

В родині Багацьких було шестеро дівчат: Ольга, Марія, Соня, Ярина, Анюта і Віра. Як згадують сусіди-довгожителі, їхній батько Пилип Багацький працював лісником у графині Катерини Балашової. Одного разу він загинув на роботі і поміщиця виділила кошти на новий будинок для осиротілої родини. Відомо, що Віра Пилипівна після Городища переїхала жити до Черкас, а Анюта Пилипівна – до Дніпропетровська. Соня Пилипівна під час Великої Вітчизняної війни, разом з чоловіком-комуністом, була розстріляна фашистами біля Скалигівської школи. Ярина Пилипівна жила на хуторі Довжик. Загинула вона вже в мирний час, по необережності, коли палила купу листя біля власної хати. В батьківському будинку залишилася Марія Пилипівна. Саме її й відвідувала київська племінниця Алла Коваль.

Серед жителів Городища є люди, які добре пам’ятають Марію Пилипівну Багацьку. Серед них Володимир Іванович Маренич, Тетяна Іванівна Зеленська, Марія Миколаївна Степанова. Марія Пилипівна довгий час працювала вчителькою початкових класів. Жила незаміжньою, багато читала, грала на піаніно, була дуже інтелігентною.

Хотіла бути медиком, а стала… мовознавцем

В 30-х роках родина Богуславців проживала в м. Козятин на Вінничині. Тут Алла закінчила з золотою медаллю школу і мріяла про професію лікаря. Хотіла поступати в медичний. Однак батьки були проти. Вони розуміли, що на випадок війни донька потрапить медсестрою на фронт. А тому потайки відправили її документи на філологічний факультет Київського університету. Коли ж Аллу зарахували – поставили перед фактом. Так Алла стала студенткою столичного університету.

З початком війни батька забрали в армію. Він воював на фронті, а у 1942 році пропав безвісти. Київський університет було евакуйовано до Кизил-Орди в Казахстані. Там Алла продовжила навчання, а з визволенням Правобережної України навчальний заклад повернувся до Києва. Згадувала, що 1944-1945 навчальний рік був важким: голодували, мерзли, але терпіли, бо дуже хотіли довчитися.

У 1945 році, по закінченні університету, була направлена на комсомольську роботу до Львова. З острахом їхали туди дівчата з Наддніпрянщини, адже там ще тривала боротьба загонів ОУН-УПА. Проте знехтувати направленням було неможливо. Долю доньки розділила мати, тож поїхали удвох. Саме у Львові на залізничному вокзалі Аллу примітив бравий військовий. І відразу ж познайомився. На початку 1946 року молоді одружилися. Аллиним обранцем став Володимир Миколайович Коваль (1918-1953), родом з Тернопільщини. Того ж року його направили до Німеччини і Алла поїхала за чоловіком. У 1947 році народилася донька Оксана. На той час родина повернулася в Україну. Алла почала вчителювати, спочатку в смт. Микулинці Теребовлянського (1949), а далі в с. Козлів Козівського (1950-1951) районів Тернопільської області.

У 1951 році Алла з чоловіком і донькою перебралися до Києва. Вона поступила в аспірантуру і почала викладати на філологічному факультеті. У 1953-му від важкої хвороби помер ще молодим, 35-літнім, її чоловік. Алла була в розпачі і довго сумувала за ним. Лише через два роки, колеги, що вболівали за її долю, познайомили Аллу з професором історії, учасником бойових дій, Миколою Олександровичем Буцьком (1923-1982). Так Алла Коваль (прізвище вона не змінювала) вийшла заміж вдруге, а у доньки Оксани з’явився новий тато. 27 років тривав цей щасливий шлюб. А професорське подружжя вписало славні рядки в історію Київського університету.

З Шевченком по життю

Алла Петрівна Коваль народилася в один день з її улюбленим поетом – Тарасом Шевченком і проживала на Київській вулиці, що носить його ім’я – бульвар Шевченка. І, мабуть, символічно, що працювала вона в університеті ім. Т.Г. Шевченка. Її дуже любили і шанували студенти. Бували випадки, коли в колоні святкових демонстрантів, проходячи повз її будинок, вони дружно вигукували: «Хай живе Алла Петрівна!»

В свій час Алла Коваль чимало подорожувала по світу: читала лекцію в Кракові (Польща), Братиславі (Чехословаччина), Загребі (Югославія), їздила в морські круїзи, навіть побувала в США. Але в неї ніколи не виникало думки емігрувати. Вона понад усе любила свою землю, її мову і не забувала про своє коріння. Гордилася тим, що родом з Шевченкового краю.

За свою багаторічну віддану працю професор Алла Коваль була нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Відмінник освіти», отримала подяку столичного міського голови за педагогічну майстерність у підготовці журналістських кадрів, їй було призначено стипендію Президента України, як видатній діячці в галузі освіти.

Про Аллу Коваль з вдячністю і любов’ю згадують її колишні студенти. «Зразок елегантності, жіночності, освіченості і культури» – так охарактеризувала свого викладача популярна телеведуча Алла Мазур. А поет-пісняр Юрій Рибчинський познайомився з нею коли був студентом російського відділення факультету філології. Пізніше він згадував: «Саме тоді, завдяки цій вченій красуні я відчув всю красу української мови, її неповторність, унікальність». Він же й назвав її – «Мати-Берегиня культури української мови».

Алла Коваль написала багато цікавих наукових та науково-популярних книг інтерес до яких не згасає. І що цікаво, у кожній сільській бібліотеці Городищини є, як мінімум, хоч одна її книга.
Тож ще раз добрим словом згадаємо цю чудову жінку. І не забуваємо, що вона наша землячка.

Микола ЩЕРБИНА

На фото:
1. А.П. Коваль,
2. Будинок Багацьких у Городищі,
3. Бульвар Шевченка, 14. Жовтий корпус Київського університету. Тут довгий час працювала Алла Коваль та її донька Оксана Коваль-Костинська.



Додати новий коментар

Залишаючи коментар, будь-ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цього матеріалу. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Усі коментарі, що мають нецензурні слова, ворожі, шовіністські або расистські висловлювання, образи будуть видалені. У коментарі заборонено додавати рекламні повідомлення.

You must have JavaScript enabled to use this form.