Драбів – камінь спотикання у шведсько-московській війні

Лівобережжя – територія особлива, з унікальним історичним досвідом. Коли тут панувала Реч Посполита, там – Московщина. Коли у ХІХ столітті більша частина сучасної Черкащини входила до складу Київської губернії, то лівобережжя входило до складу губернії Полтавської. Території розвивалися дещо по іншому. Що не кажіть, а розділ по Дніпру – справа серйозна. Якщо хочемо щось дослідити з історії лівобережних населених пунктів, доводиться користуватися зовсім іншими книгами, ніж для правобережжя.

Перші відомості про Драбів належать до 1680 року. Тоді заможний козак Іван Мирович (пізніше переяславський полковник) зайняв над річкою Золотоношкою на вільному військовому степу землі, де вже здавна стояв невеликий хутір. Мирович звернувся до царя з проханням видати йому дозвіл на право володіння. У 1691 році нарешті одержав жалувану грамоту на хутір із ставком, лісом, випасом та сіножатями. У 1707 році хутір налічував 7 хат. Згодом Драбівський хутір перейшов у спадок до сина Івана Мировича – Федора.

З назви населеного пункту видно, що на той час це було військове містечко. Адже драб – це польське слово, яке означає рядового воїна найманої піхоти, що була на службі Великого князівства Литовського і Корони Польської наприкінці XV-XVI століть. На українських землях кількість драбів була незначною. Драби розташовувалися невеликими ротами по 50-100 осіб. Зазвичай, драби у роті ділилися на дві рівні частини, одна з яких була озброєна вогнепальною зброєю (аркебуз, мушкет), інша – холодною (алебарда, спис). Кожен драб мав меч або шаблю. Драби добре зарекомендували себе у війнах із Молдавським та Московським князівствами. Під час татарських нападів унаслідок своєї нечисленності й малорухомості вони використовувалися для оборони замків.

Відтак невеличкий, але озброєний Драбів став каменем спотикання у Великій Північній війні. То була масштабна військова кампанія, що у 1708-1713 роках точилася між Московським царством з одного боку та Шведською й Османською імперіями з іншого. Федір Мирович зі своїми драбами був прихильником Івана Мазепи, тому разом з ним перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Природньо, що і свої землі поставив під синьо-жовтий прапор союзника.

За це йому згодом жорстоко помстився московський цар Петро І. Своїм указом 1718 року всі маєтності Мировичів, у тому числі хутір Драбів, відписав князю Кантакузену. Цар вчинив за звичним для нього принципом: «там украду – туди подарую». А в 1738 році вдова Кантакузена подарувала Драбів царській казні. У 1775 році Катерина ІІ віддала землі Драбова у вічне і спадкове володіння графу Петру Завадовському. У 1843 році Завадовські продали Драбів Барятинському. У 1848 році Драбову було надано статус містечка, він став волосним центром, де налічувалося 4700 жителів.

Короткі відомості про Драбів знаходимо в енциклопедії Брокгауза і Ефрона (Санкт-Петербург, 1890-1907): «Драбів – містечко Полтавської губернії Золотоніського повіту, при річці Золотоношці, у 35 верстах від повітового міста. 721 двір, жителів 4089. Є православна церква, 12 крамниць, 59 млинів-вітряків, 4 кузні. Діє однокласне училище міністерства народної освіти, кредитно-ощадне товариство, 3 ярмарки, льонотріпальна фабрика, де задіяні 112 робітників».



Додати новий коментар

Залишаючи коментар, будь-ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цього матеріалу. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Усі коментарі, що мають нецензурні слова, ворожі, шовіністські або расистські висловлювання, образи будуть видалені. У коментарі заборонено додавати рекламні повідомлення.

You must have JavaScript enabled to use this form.