Чигирин - гетьманська столиця

Одним з найвідоміших міст України є Чигирин. Упродовж століть він зазнавав злетів і падіння, сяяв своєю величчю і потерпав від бідності. Але попри усі випробовування здобув справді нев’янучу славу.

Лаврентій Похилевич так описував стародавню історію міста: «Чигирин був у давнину важливим пунктом. Тут і довкола здійснювалися великі військові події, що мали вплив на весь тутешній край. Про Чигирин ми не знаходимо відомостей в древніх руських літописах, хоча не сумніваємося в існуванні тут слов’янського поселення в епоху великих князів. Сама назва Чигирина може походити від малоросійського слова чагарник, що означає дубові зарості. Вірогідно, вони вкривали місцевість у часи татарських набігів». У XV столітті там пролягав торгівельний шлях з Києва до Криму. Цією дорогою в Україну приходили татари.

Чигирин розвивався як козацьке містечко. Він став притулком для людей, що мріяли про волю і не бажали коритися чужинцям. Читаємо далі у Похилевича: «На початку XVI століття Чигирин був головним містом в одному з 20-ти козацьких полків, що називався Чигиринським. У 1576 році Стефан Баторій, реформуючи малоросійських козаків, пожалував Чигирин разом з Трахтемировим у володіння козацьких гетьманів – «на булаву». Коли заснували староства, Чигирин зарахували до Черкаського староства, що перебувало наприкінці XVI століття під владою князя Вишневецького. Він довів, що у цьому місці буде вигідно побудувати фортецю для захисту від татарських набігів. 1 травня 1589 року король Сигизмунд ІІІ видав привілей на заселення та укріплення Чигирина. У 1592 році місту і громадянам були надані магдебурзькі права. Проте, вони були частковими, стосувалися лише деяких кримінальних справ: вбивств, нанесених ран, побоїв, особистих образ та різноманітних фальшивих вчинків. Усі інші справи, особливо господарчі, вирішував староста, без будь-якого втручання магістрату. За цим привілеєм чигиринці могли самі обирати війта і лавника та членів магістрату, мали строкові річні ярмарки та користувалися іншими міськими вигодами. У 1596 році, відразу після Брестського собору, що виявив плани Польщі щодо Малоросії, на полях Чигиринщини відбулася кровопролитна битва між поляками і козаками, яких очолював Наливайко. Поляки були розбиті, але малоросіяни не зуміли отримати користі з перемоги. Через погану організацію своїх військ, невдовзі Наливайко змушений був відступити за Дніпро. І там, біля Лубен, оточений польськими військами, був виданий гетьману Жолкевському і відданий на мученицьку смерть. Потім на початку XVIІ столітті Чигирин, як незначне містечко, був приписаний до Корсунського староства».

Найбільшого розвитку Чигирин набув за Богдана Хмельницького. Ставши 1648 року гетьманом війська запорізького, він наказав укріплювати місто. Місцева гора завжди була неприступною. Майже повністю її огинала річка Тясмин, оточували болота. Лише в одному місці малася смужка суші, яка з’єднувала місто зі степом. Її перекопали глибоким ровом і місто перетворилося на неприступний острів. Місто мало прямі вулиці і вкривалося пишними садами. Під горою стояв будинок Богдана Хмельницького, поряд – дерев’яна церква. На горі містилася фортеця з рубаних стін, дерев’яної вежі і трьох мурованих башт. За цими стінами знаходилися будинки солдатів-козаків. Дахи були укриті не соломою чи очеретом, а деревом. Біля будинків були садки і городи. Височів там і замок Хмельницького, відтак і саму гору називали Замковою. Цей палац прикрашав годинник з боєм, який установив австрійський майстер. Стояв монастир із дзвіницею. Там же знаходився арсенал і гармати, привезені з Кодаку та інших фортець.

Після того, як українські війська під Зборовим розбили польську шляхту, по договору 1649 року до складу автономної козацької території увійшли землі Київщини, Брацлавщини і Чернігівщини. У Чигирині Хмельницький зосередив державну адміністрацію. Свої листи підписував так: «Динний з міста столичного Чигирина». Тобто, Чигирин був столицею України! У Чигирині карбували гроші. З одного боку монети був зображений меч, а з іншого стояло Богданове ім’я. щоправда до нашого часу жодна монета не збереглася. Чигиринська фортеця була надійною і красивою. У військовому плані Чигирин мав значно вигідніше положення, ніж Черкаси.

У ті роки при чигиринських церквах і монастирі діяли початкові школи. Заможні містяни наймали домашніх вчителів. Тож іноземців дивувало, що навіть жінки і діти уміли читати. Богдан Хмельницький мав учителя латини, лікаря і хірурга.

До Чигирина приїздили посли з Росії, Польщі, Туреччини, Швеції, Італії, Австрії, Великої Британії… Гостей зустрічали і випроводжали з музикою. Старший син гетьмана Тиміш Хмельницький мав свій оркестр, до складу якого входили органіст, три скрипалі, віолончеліст і сурмач. У Чигирині дуже шанували бандуристів-кобзарів.

У другій половині XVII ст (вже після смерті Богдана Хмельницького) на долю Чигирина випали тяжкі випробовування. Влітку 1677 року об’єднана турецько-кримська армія оточила місто. Почалася кривава битва. Оборонці Чигирина дуже страждали від спраги. Заходилися копати криницю. Але хіба лопатою і заступом здолаєш граніт! Раптом почалася гроза, ударила блискавка. І сталося диво! Камінь тріснув і потекла вода. Те джерело на Богдановій горі є і зараз. Козаки угамували спрагу і з новими силами пішли у бій. Битва тривала три тижні – і вороги відступили. Але наступного року оточили місто знову. Чужинців було більше, ніж першого разу. Жорстокі бої тривали упродовж липня і серпня. Ворогам вдалося захопити і спалити місто. Але і втрати турецько-татарських військ були такі великі, що їм довелося піти з України.

Гетьманську столицю було перенесено до Глухова, потім до Батурина. Згідно Прутського договору Чигирин відійшов до Польщі. Під горою побудували повий замок. У документах 1765 року він описувався так: «Замок стоїть над річкою, навпроти високої гори, на якій колись був старий палац і фортеця; довкола частокіл; через місто тече річка Тясмин. Жидів немає, крім орендаря. Будинків 108, слобожан 5, волів для землеробства 45 пар. Новосербські війська заклали під самим Чигирином нові слободи. Староством володіє князь Антоній Яблоновський». Через 24 роки (у 1789 році) в Чигирині була одна церква, чоловічий монастир і 138 будинків, серед яких кілька єврейських. Місцеві жителі почали клопотатися про повернення колишніх привілеїв. І в 1792 році король Станіслав-Август виписав оновлену грамоту, згідно якої Чигирин оголошувався вільним містом – його права були відновлені на рівні інших вільних міст Польщі. Був підтверджений давній герб Чигирина, даний ще 1592 року, що зображував три схрещені стріли.

Із 1797 року Чигирин стає повітовим містом Київської губернії. У 1812 році на місці поховання захисників Чигирина встановили великий кам’яний хрест.

У 1843 і 1845 роках Тарас Шевченко відвідав Чигирин і Суботів. Зробив кілька малюнків з місцевими краєвидами. Тараса Григоровича засмутило, що від колишньої величі гетьманської столиці не залишилося і сліду. Він написав сповнені болю рядки:

Чигирине, Чигирине,
Все на світі гине
І твоя святая слава,
Як пилина лине.

Тарас Шевченко присвятив Чигирину багато поетичних рядків. Згадується місто у таких творах: «Розрита могила», «Холодний Яр», «Гайдамаки».

Без захоплення писав про Чигирин і Лаврентій Похилевич: «Повітове місто Чигирин не має нічого спільного з містом. Це справжнє село, що відрізняється від подібних тільки тим, що громадські заклади містяться у кам’яній будівлі. Все місто складається з вузьких кривих вулиць, обведених плетеним тином, за яким стоять маленькі хатки під солом’яною стріхою. Це скромне поселення розташоване при річці Тясмин, довкола гори, висотою до 100 сажнів. З півночі гора дуже крута, але зі сходу є пологою. Уся гора складається з каменю, який видобувають для виготовлення жорен – оце й уся місцева промисловість. На вершині гори колись стояв палац, що панував своїм місцезнаходженням над усією місцевістю. Від нього уцілів тільки залишок стіни, в якій застрягли кілька чавунних ядер. В одному місці є вирубана у камені яма, вірогідно слугувала пороховим погребом. На східній пологості помітні сліди рову, глибиною півтора аршина, яким, за переказом, під час облоги водили напувати коней».

Наприкінці ХІХ ст в Чигирині проживали: православних 4710, євреїв 1615, римських католиків 16. Нараховувалося 850 будинків. Місту належало 4450 десятин землі. Соборна Воздвиженська церква була дерев’яна, збудована 1823 року. Успенська церква теж була дерев’яна, 1824 року. За півтори версти від міста діяв Троїцький монастир. Місце незручне – пісок і суцільне болото. Але там навіть жаби не квакали – за народним переказом, їм це заборонив Святитель Афанасій. До 1735 року монастир був чоловічим, а потім став жіночим.

Упродовж століть Чигирин залишався символом боротьби за волю.

Володимир ЧОС