Святитель Іоан, митрополит Тобольський

Святитель Іоан (Максимович), пам'ять якого Церква вшановує 23 червня, народився у м. Ніжині на Чернігівщині. З’явився на світ в грудні 1651 року у православній родині Максима і Єфросинії Васильківських. Батько походив з української православної шляхти з Умані.

У сім’ї Іван був найстаршим серед семи синів і отримав прізвище від імені батька – Максимович. Заможні батьки щедро жертвували кошти на будівництво та оздоблення святих храмів. Родина Васильківських-Максимовичів належала до найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи. Основи першого навчання і виховання у православному дусі святитель отримав спочатку вдома, а потім в одній з парафіяльних шкіл Ніжина. З 10-літнього віку навчався у Києво-Могилянській колегії. Перебував в одному класі зі своїм ровесником, майбутнім митрополитом Ростовським Данилом Тупталом. Після закінчення навчання в 17 років був залишений викладати латинську мову. А в 25 років перемогло бажання присвятити себе чернечому життю, тому Іван приймає від архімандрита Києво-Печерської Лаври Інокентія Гізеля постриг з іменем Іоана – на честь святителя Іоана Золотоустого. Згодом архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) висвятив Іоана спочатку на ієродиякона, а потім і на ієромонаха. Іоан призначається офіційним проповідником Києво-Печерської Лаври. Багато часу віддаж глибокому вивченню творів Святих отців і вчителів Церкви, а в першу чергу – Святого Письма. Тут і відкрився його винятковий талант до проповідництва, під дією Благодаті Божої він готувався до вищого святительського служіння.

У 1685 році ієромонах Іоан призначається ігуменом Свенського Успенського монастиря, що знаходився в трьох верстах від Брянська. Цей монастир був заснований Чернігівським князем Романом Михайловичем ще у 1288 році. З приходом ігумена Іоана монастирю було повернуто підпорядкування Києво-Печерській Лаврі і з того часу він став називатися Новопечерський. Іоан вислав з монастиря всіх священиків і дияконів московських, а набрав своїх, або, як зазначалося в скаргах «чужеземців польської і черкаської (української) породи». Звинувачували ігумена, що він господарює на власний розсуд, навіть ризи московські перешив на київські. Ігуменство Іоана Максимовича тривало 10 років, тож можна зробити висновок, що скаржники не мали успіху, а монастир, звичайно ж, набрав українського характеру. Заміна чернечого складу пояснювалася ще й низьким освітнім рівнем московського духівництва і чернецтва на той час.

У 1695 році Чернігівський архієпископ Феодосій Углицький з огляду на свій похилий вік та слабке здоров’я викликав до себе ігумена Іоана та запропонував стати архімандритом Єлецького монастиря. А 24 листопада 1696 року Іоана Максимовича одноголосно вибрали з трьох кандидатів на Чернігівську кафедру архімандритом. За поданням гетьмана Мазепи Московський патріарх Андріан 10 січня 1697 року висвятив його на єпископа Чернігівського. У свої 45 років владика Іоан став двадцять сьомим ієрархом Чернігова. Управління Чернігівським Єлецьким монастирем також було передано в надійні руки – Данилу Тупталу.

14 років керував владика Іоан Чернігівською паствою. Він був глибокошанований за натхненні богослужіння та теплі й мудрі повчальні проповіді. З метою підвищення освітнього рівня духовенства в 1700 році заснував Чернігівський колегіум – освітній заклад за зразком Києво-Могилянської академії. Фактично, це була перша в імперії духовно-світська семінарія. При Колегіумі була відкрита друкарня, а бібліотека нараховувала понад тисячу книг і рукописів.

Та попереду був найважливіший період у житті владики Іоана, який він повинен був провести в далекому і холодному краї. В 60-річному віці Іоан (Максимович) був висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру. Разом з ним 14 серпня 1711 року до Тобольська прибуло 17 українців – півчі, три ієромонахи, два ієродиякони, писар, обслуга. Минуло небагато часу перебування на сибірській землі і про владику почали говорити, як про великого посника, що більшу частину ночі проводить у молитвах, постійно допомагає бідним, милостивий до всіх, у тому числі і до ув’язнених. Його всією душею тягнуло туди, де було лихо і злидні, а добро він робив цілком таємно, глибоко сприймав євангельське слово: «Коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі» (Лк. 14. 13-14). Сам же він нікуди не ходив у гості – за чотири роки в Тобольську лише раз був у губернатора. Зате у святкові дні та після Літургії часто запрошував до себе почесних людей міста, а з ними бідних і знедолених.

Гаряче турбувався за створену своїм попередником, святителем Филофеєм, слов’яно-латинську школу, запрошуючи достойних викладачів-наставників. У першу чергу дбав за освітній та моральний рівень духівництва, багато служив у храмах і виступав з проповідями. Поширював християнство серед сибірських язичників.

Останні хвилини свого земного життя 10 липня 1715 року святитель Іоан зустрів на колінах перед іконою, яку привіз з України. Це була копія чудотворної ікони Богородиці Чернігівської-Ільїнської. У подальшому вона прославилася благодатними знаменнями і тепер іменується Тобольською. Прославлення святителя Іоана Тобольського відбулося в 1916 році, за 200 років після його кончини.

Протоієрей Миколай МОХНАЦЬКИЙ,
настоятель Спасо-Преображенського храму м. Городище УПЦ Київського Патріархату.



Додати новий коментар

Залишаючи коментар, будь-ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цього матеріалу. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Усі коментарі, що мають нецензурні слова, ворожі, шовіністські або расистські висловлювання, образи будуть видалені. У коментарі заборонено додавати рекламні повідомлення.

You must have JavaScript enabled to use this form.