13 грудня Свята Православна Церква молитовно згадує пам’ять святого апостола Андрія Первозваного. Саме йому, апостолу слов’ян, ми, українці, вдячні за його євангельську проповідь на нашій землі. Апостол Андрій був братом апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині. З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лише звісткою про прихід Того, Хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав ім’я Первозваний. Потім покликав і свого брата Симона, якого Господь назвав Петром, тобто Скелею.
Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа, Його чудес, що підтверджували Його Божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Після Воскресіння Спасителя разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Елеонській горі, коли Господь, благословивши їх, вознісся на Небо. Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія (у майбутньому – територія Київської Русі). За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. Нестор-літописець наводить пророчі слова апостола Андрія, що «на цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог збудує багато церков». Благословивши ці гори, апостол піднявся на них і поставив хрест.
Після повернення у Грецію багато проповідував у місті Патри, зцілював через покладання рук. Багато людей увірували в Христа, але місцевий правитель зненавидів апостола, назвавши його вчення божевіллям, і засудив Андрія до розп’яття. Щоб святий довше страждав, його прив'язали до X-подібного хреста, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги. Цей хрест так і зветься Андрієвським. Перебуваючи на хресті апостол Андрій не припиняв проповідувати святе Євангеліє, а перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже. Це сталося близько 62 року після Різдва Христового.
Свого часу Київський Собор 1629 року своєю постановою зазначив, що апостол Андрій є і апостолом українським – його очі бачили нашу землю, ноги стояли на нашій землі, а вуста благословляли наш край і народ. Тому ми вшановуємо апостола Андрія Первозванного не тільки як учня Ісуса Христа, не тільки як людину, що віддала за віру своє життя, а також як мученика, апостола і проповідника християнської віри в наших землях,. Адже він першим проповідував тут віру Христову, яка через багато років виросла у велику Церкву, засновану після хрещення Русі за часів князя Володимира. Церкву, яка дала великих славних державних мужів, церковних діячів, без якої важко уявити українську історію, і і яка й сьогодні є духовною опорою для українського народу.
Протоієрей Миколай МОХНАЦЬКИЙ,
настоятель Городищенського храму Спаса-Преображення Православної Церкви України