Наскільки це чудово, коли є вірні друзі! А коли ці друзі митці, в даному випадку письменники, поети, це чудово вдвічі. Пояснюється це дуже просто. В силу різних причин, у силу відстані між містами друг не завжди фізично спроможний у потрібний момент виявитись поруч. Але його вірші, його творчість поруч завжди. Вони додають натхнення та позитиву, завжди діляться своїм теплом та любов’ю — до людей, рідної землі, усього навколишнього. Таким другом для мене завжди був Олексій Тичко.
Про Олексія Тичка я не можу і, напевно, ще довго не зможу розповідати у минулому часі. Не зникло відчуття, що він поруч, що йому зажди можна зателефонувати, поділитися новим твором, погомоніти на різні теми…
Він не міг по життю бути нахабним, нахрапистим, навіть якщо це і вело до досягнення мети. Любов до людей, виховання, щирість, порядність не дозволяли. Справжній митець, поет, патріот… Він не був у погоні за вдачею, бо він її творив власноруч. Унікальний, глибокий та чесний. Світлий та сонячний. Це завжди трохи над, це вміння володіти ситуацією. Це від Бога – Божий дар.
Є гостре, актуальне, дуже-дуже модне, а є щось таке, що залишається завжди поза часом. І Олексій Миколайович явно був ближче до цього. Це здорово неймовірно. Дати йому, його книгам відповідну рекламу, розкрутку, і результат буде очікуваний: вірші Олексія Тичка будуть читати та перечитувати, як вірші, наприклад, тієї ж Ліни Костенко.
Це банально, але так воно й є. Людина живе стільки, допоки живе пам’ять про неї. Митець, поет живе стільки, скільки живуть його вірші. Олексієві уготоване довге життя. Діти й онуки передаватимуть цю світлу пам’ять з покоління в покоління. Лунатимуть пісні на слова О. Тичка. І, цілком імовірно, вірші, твори нашого земляка колись увійдуть до шкільної програми. Його вірші не тільки професійні, але й світлі, щирі, сповнені любові та чистоти.
«Я — поэт. Этим и интересен. Об этом и пишу. Об остальном — только если это отстоялось словом», — писав Володимир Маяковський. Олексій Миколайович цікавий не тільки як поет, а, в першу чергу, як людина, як громадянин. Йому боліло те, що відбувалося з людьми, з його рідним краєм, з Україною. Скромний, ніколи не кричав на усіх кутках, як це робили деякі, що він був на Майдані… Потенціал Олексія безмежний. Складалося враження, що у кожній книжці він викладався на всі 100%. Але минав час, виходила нова книга. І ти читаєш її, затамувавши подих. Читати та перечитувати їх хочеться і у сумну хвилину, і в хвилини радості. Нерідко вірші Олексія не просто читаєш, їх проспівуєш. Недарма на його слова написано стільки пісень.
Смерть самых лучших намечает —
И дёргает по одному.
Такой наш брат ушёл во тьму!
Не буйствует и не скучает.
Це слова Володимира Висоцького. Згадаю ще раз цього поета. Знаючи культуру Олексія, ставлення до людей, обізнаність, про нього можна впевнено сказати словами того ж Висоцького «Значит нужные книги ты в детстве читал…»
Ми дружили, поважаючи одне одного та взаємно допомагаючи. Коли у моєї дружини був ювілей, вирішив зробити їй нестандартний подарунок, зібравши її вірші для дітей та видавши книгу. Олексій був одним з тих, хто підтримав цю ідею, написавши щиру передмову та зробивши відеокліп. Я колись вирядився Дідом Морозом та вітав по скапу з Новим роком його онучку. Був час, коли Олексія жартома називали наймолодшим членом обласної організації Національної Спілки письменників України.
Десь у грудні 2020 року Олексій скаржився, що не хочеться нічого робити, немає натхнення. Просто невимовно сумно. Не повірив, коли дізнався, не вірю й досі.
Святий обов’язок друзів Олексія Миколайовича Тичка — продовжити його благородні справи, а також зберегти та примножити світлу пам’ять про нього…
Автор: Котляр Роман Юхимович, письменник, академік.
