Історія від Володимира Чоса

ЗображенняЧос Володимир Григорович, народився 28 червня 1971 року. Живе у м.Городище Черкаської області. Працює заввідділом районної газети «Вісник Городищини» та власним кореспондентом обласної газети «Нова Доба», публікується у всеукраїнських виданнях. Автор книг: «Реальна власність» (2000), «Історія християнства в Україні» (2007, 2013), «Городище: велика історія маленького міста» (2011), «Городищина козацька» (2011), «Храм Спаса-Преображення м. Городище» (2012), «Казки для дорослих» (2013), «Зорі над Вільшанкою» (2013), «Георгій Береговий – космічний син України» (2014), «Мліїв – село козацької слави» (2015), «Мої прекрасні земляки» (2016), «Петропавлівка від минулого до сьогодення» (2016), «Орловець – історія і люди» (2016). Лауреат премії ім.С.С.Гулака-Артемовського та премії ім.П.П.Чубинського. Почесний громадянин м.Городище. Член Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки краєзнавців України. Попередні публікації

Лисянці часто доводилося страхом жаль прикривати

На високохудожній художній твір схожий опис Лисянки, який здійснив Лаврентій Похилевич у книзі «Розповіді про населені місця Київської губернії», виданій в друкарні Києвопечерської Лаври у 1864 році. Нарис хочеться навести без змін і скорочень.

Катиринопіль почався з Калниболота

Перша письмова згадка про селище, яке спершу називалося Калниболото, належить до середини XVI ст. Тоді воно входило до складу Брацлавського воєводства. Від польського короля Сигизмунда ІІ Августа отримало привілей (дозвіл), за яким жителям дозволялося займатися ремеслами, торгівлею і мати самоврядування. Згідно Магдебурзького права містечко мало власний герб із зображенням золотого зубра на блакитному фоні.

Канів – місто на мальовничих Дніпрових кручах

Прийнято поєднувати початкову історію Канева зі стародавнім слов’янським містом Родень. Це був укріплений центр на так званій Княжій горі, неподалік від гирла Росі на південь від Канева. Археологічні дослідження датують початки цього міста VII-VIII ст, але найвищого економічного і культурного розквіту Родень досяг в ХІ-ХІІ ст.

Кам’янка – тихий милий Каменград

Вперше слобідка Кам’янка згадувалася в історичних документах періоду великої Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Рятуючись від народного гніву, її власник Житкевич утік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 року було передано в спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову відійшла до Польщі, до Кам’янки прибув новий управитель маєтками Житкевичів. Почалося насильницьке ополячування.

Звенигородка – місто на перетині трьох доріг

«Звенигородка знаходиться в центрі свого повіту на перехресті трьох поштових доріг – на Таращу, Умань і Новомиргород. Від Києва 187 верст. Розташована при річці Гнилий Тікич, при впаданні двох струмків – Звенигородки та Погибної. За три версти від міста біля села Гузівки є конусоподібна гора, названа Звенигорою, висотою 65 сажнів й окружністю до 130. Кажуть, що ця гора насипана людськими руками. Із трьох боків вона оточена болотом, а уздовж схилів зроблений штучний в’їзд на неї. Вершина вкрита цегельним сміттям, між яким трапляються уламки кам’яних плит.

Жашків – в переказах і документах

Видатний дослідник минулого Лаврентій Похилевич (1816-1893) навіть звичайну історичну довідку умів подавати у майже поетичній формі. Ось як у книзі «Розповіді про населені місця Київської губернії» (1864 рік) він описував Жашків: «Жашків – містечко на правому березі струмка Торчі. Ліворуч лежить село Городище із залишками древніх валів. Прикметно, що в глибокій древності Городище було містом, а Жашків його передмістям. Нині в Жашкові православних християн 1533, євреїв – 556, римокатоликів – 52. У Жашкові не помітно жодних залишків старовини.

Драбів – камінь спотикання у шведсько-московській війні

Лівобережжя – територія особлива, з унікальним історичним досвідом. Коли тут панувала Реч Посполита, там – Московщина. Коли у ХІХ столітті більша частина сучасної Черкащини входила до складу Київської губернії, то лівобережжя входило до складу губернії Полтавської. Території розвивалися дещо по іншому. Що не кажіть, а розділ по Дніпру – справа серйозна. Якщо хочемо щось дослідити з історії лівобережних населених пунктів, доводиться користуватися зовсім іншими книгами, ніж для правобережжя.

Кохана Вільшана

Зі свідчень про минуле окремих населених пунктів пишеться велика історія країни. Як частинки яскравої мозаїки, вони створюють велику і різнопланову композицію. Тому знати історію свого рідного краю (села чи селища) – надзвичайно важливо.

Марилька із Млієва

Найвидатнішим українським історичним романом ХІХ століття є книга Михайла Старицького «Перед бурею», який складає першу частину трилогії про Богдана Хмельницького. У книзі відображені події, що передували подіям великої Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. На широкому тлі епохи автор колоритно відображає побут шляхти, селян та козаків, приготування запорожців, їхній морський похід до берегів султанської Туреччини. Французький письменник Олександр Дюма говорив, що для нього історичний факт – лише цвях, на яку він вішає свою власну картину.

Золотоноша починалася з Глинища

У документах Золотоноша уперше згадується близько 1570 року. І то назва спочатку була Глинища. Потім почали писати Золотонна. І лише згодом назва красиво відшліфувалася на Золотоношу. Із 1616 року вважалася містечком. За польських князів Вишневецьких на острові був побудований укріплений замок, куди надходили податки з їхніх великих маєтностей. Від того золота, що сюди приносили, і виникла назва Золотоноша. Під час гетьманщини Золотоноша стала сотенним містечком Переяславського полку. У 1781 році визначена повітовим містом Київського намісництва, з якого перейшла у Полтавську губернію.