Чос Володимир Григорович, народився 28 червня 1971 року. Живе у м.Городище Черкаської області. Працює заввідділом районної газети «Вісник Городищини» та власним кореспондентом обласної газети «Нова Доба», публікується у всеукраїнських виданнях. Автор книг: «Реальна власність» (2000), «Історія християнства в Україні» (2007, 2013), «Городище: велика історія маленького міста» (2011), «Городищина козацька» (2011), «Храм Спаса-Преображення м. Городище» (2012), «Казки для дорослих» (2013), «Зорі над Вільшанкою» (2013), «Георгій Береговий – космічний син України» (2014), «Мліїв – село козацької слави» (2015), «Мої прекрасні земляки» (2016), «Петропавлівка від минулого до сьогодення» (2016), «Орловець – історія і люди» (2016). Лауреат премії ім.С.С.Гулака-Артемовського та премії ім.П.П.Чубинського. Почесний громадянин м.Городище. Член Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки краєзнавців України. Попередні публікації
Одним з найвідоміших міст України є Чигирин. Упродовж століть він зазнавав злетів і падіння, сяяв своєю величчю і потерпав від бідності. Але попри усі випробовування здобув справді нев’янучу славу.
Територія сучасного міста, як свідчать археологічні знахідки, була заселена ще з IV століття до нашої ери. Поблизу міста виявлено залишки поселень трипільської, білогрудівської, зарубинецької та черняхівської культур.
В історичних джерелах багато цікавих відомостей про Умань. Розгортаємо книгу Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії»:
«На початку XVII століття, після періоду татарських руїн, Умань ще не існувала. Згідно сеймового акту 1609 року Уманська пустеля, окружністю понад 300 верст, була подарована Брацлавському старості Валентію Калиновському. За кілька років він продав маєтність Станіславу Потоцькому, вже як вже багатолюдне місто.
Існує легенда, що назва Монастирище виникла з слів «монастир на попелищі». За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів, один з яких був кам'яним, а інші з дерева. Монастирища були засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком, як укріплене містечко Брацлавського воєводства. Брацлавщина – історична область в Україні у 14-18 століттях, займала територію теперішньої Вінницької і частину Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей, назва походить від адміністративного центру – міста Брацлав.
Символом боротьби за українську державність став В’ячеслав Чорновіл. Коли ми говоримо про патріотичний рух в Україні від 1960-х років і аж до перших років утвердження нашої держави, то найперше пригадується В’ячеслав Максимович. Він був яскравим представником правозахисного руху шестидесятників, на його авторитеті розвивався патріотичний поступ кінця 1980-х років, який і призвів до проголошення незалежності України. Звісно, він був одним із багатьох, які наперекір утискам і заборонам, боролися за головну справу життя багатьох поколінь українців.
Територія в околиці сучасної Маньківки та правобережжя річки Гірський Тікич колись називалася «Буцький ґрунт». Належала магнату Юрію Струсу. Як спадщина, у 1609 році досталася його дружині Малгожаті та доньці Гелені. Невдовзі тут з’явилося поселення. В історичних джерелах Маньківка вперше згадується на початку серпня 1622 року. Уже у 1629 році Маньківка була чималим поселенням і нараховувала 649 дворів. На той час нею володіла вже каменецька старостина Ельжбета Калиновська.
На високохудожній художній твір схожий опис Лисянки, який здійснив Лаврентій Похилевич у книзі «Розповіді про населені місця Київської губернії», виданій в друкарні Києвопечерської Лаври у 1864 році. Нарис хочеться навести без змін і скорочень.
Перша письмова згадка про селище, яке спершу називалося Калниболото, належить до середини XVI ст. Тоді воно входило до складу Брацлавського воєводства. Від польського короля Сигизмунда ІІ Августа отримало привілей (дозвіл), за яким жителям дозволялося займатися ремеслами, торгівлею і мати самоврядування. Згідно Магдебурзького права містечко мало власний герб із зображенням золотого зубра на блакитному фоні.
Прийнято поєднувати початкову історію Канева зі стародавнім слов’янським містом Родень. Це був укріплений центр на так званій Княжій горі, неподалік від гирла Росі на південь від Канева. Археологічні дослідження датують початки цього міста VII-VIII ст, але найвищого економічного і культурного розквіту Родень досяг в ХІ-ХІІ ст.
Вперше слобідка Кам’янка згадувалася в історичних документах періоду великої Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Рятуючись від народного гніву, її власник Житкевич утік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 року було передано в спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову відійшла до Польщі, до Кам’янки прибув новий управитель маєтками Житкевичів. Почалося насильницьке ополячування.