Олексій Тичко

Олексій Миколайович Тичко - український поет, поет-пісняр, кліпмейкер, член Національної спілки письменників України. Народився 6 липня 1961 року в м. Городищі Черкаської області, там він проживає і зараз. Освіта середня спеціальна.
Творчий шлях розпочав у 44 роки. Автор сайту "Натхнення", де нині зареєстровано більше 160 творців сучасної української культури.В 2011 році вийшла перша поетична збірка "Міжсезоння" (м. Черкаси). Друга збірка "Нерозгадані сни" була надрукована в 2013 року в м. Кременчук.
Долучався до створення тринадцяти колективних збірок, друкував вірші в газетах, журналах, часописах. Олексій Тичко створив близько 300 віршів на філософську, любовну, а також громадянську тематику.
Автор тридцяти пісень, які виконуються на професійній і аматорській сцені. Неодноразовий переможець різних літературних конкурсів, які проводяться в мережі Інтернет. Олексій Тичко, також відомий як кліпмейкер, в його творчому доробку близько 100 кліпів.

Ілюзії ранньої осені

Не вважаю 2017 рік для себе вдалим, багато було проблем і саме в них розчинилися мрії, а інколи і бажання щось робити. І тільки в перші дні 2018 року розірвалося коло негараздів і отримав позитив, а саме, до мене доїхали примірники третьої збірки «Ілюзії ранньої осені», хоча безперечно це здобуток того року, що минув. Тираж випущено на замовлення Департаменту культури та взаємозв’язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації. Хочу подякувати всьому колективу видавництва "ІнтролігаТОР» м.

Знову новий рік



Вечірнє місто, ще не спить,
Блукають люди одинокі.
Я пам’ятаю кожну мить -
Застілля, олів’є, турботи...

Аптека, магазин, вікно
На склі гірлянди новорічні.
Стан дежавю, таке було
Мій настрій на початку січня.

Рік закінчився, відшумів,
Дверима грюкнув на прощання.
Похолодало, заметіль,
Лягає швидко темінь рання.

Ще місто снігом занесе,
Вино наллємо у бокали.
Із року в рік незмінно все –
Різдво, морози, запах кави.

Осінній етюд



Не вперше осінь пише свій етюд,

У мене знову дежав’ю торішнє.

Усі тривоги множаться, ростуть,

Багрянцями вкриваються неспішно.

Зруйновано до тла мій Вавилон,

В минуле відійшли літні устої.

Тумани наяву, а ніби сон

Химери там і дійсність у двобої.

Неначе жовтим снігом замело,

Дощами третя вмилася Пречиста.

Повільно опускаюся на дно,

У шелесті дощу, чи може листя.

З осінньою хандрою сам на сам,

І щоб вона мені не говорила,

Я бачу низько стелиться туман,

Поезія і я


Поезія і я.
Кохання до безтями,
Давно уже в стосунках
Межі перейшли.
В обнімку, тільки вдвох,
До райської поляни,
На поле страсті йдем -
Там світло і столи.

І я не без гріху,
Бував не раз у житі,
Цнотливістю і ти
Хвалитись не могла.
Ми голі, без стиду і
Душі не закриті,
У тиші шепіт губ і
Скрип мого пера.

Свято картоплі



В селі святкують день картоплі.
Мішки, лопати, дим багать.
Долали кілометрів сотні,
Своїм батькам допомагать.

Нехай картопля не вродила,
А дітям, внукам не біда.
Матуся стала сива, сива
Була весною не така…

Далекий шлях, батьківська хата,
Маршрут наї́жджено давно.
У ранню осінь шлях до свята:
До мами, тата у село.

Пожовкле листя у картоплі,
У мами зморшки на лиці.
Позаду дні тяжкі, спекотні,
Життя згасають каганці.

Згорю в осатанілому вогні



І я згорю
В осатанілому вогні,
Як ти згорів колись мій
Старший побратиме.
І рваних ран,
І шрамів безліч на мені
Не менше й на душі,
Хоча вони незримі.

У ребра гаком ти
Покараний не раз,
І до хреста прибитий
Цвяхом – не за себе.
Розп’яли і мене,
За просто так, на Спас,
Зажурливо щоб
Не дивився в синє небо.

Олексій Тичко



За основу тексту до цієї пісні взято цей вірш -

Одна осінь на двох

Годинник, хоч на трішки зупинись.
Година-дві, повірте, це немало.
Запалимо свічу і як колись.
Вино наллю домашнє у бокали.

Настояне давно, а не гірчить,
Теплом руки чи то душі зігріте.
Не часто випадає така мить,
Осінній спокій бабиного літа.

Позаду метушня буремних днів
І будні сірі, біготня по колу.
Хотів завжди, сказати не зумів,
Те що відчув я не довірив слову.

Олексій Тичко


Літо–Осінь

Минулого тіні, майбутнього світло,
А я десь по центру, між двох рубежів.
Моє сьогодення – це осінь і літо,
Шукав своє місце, знайти не зумів.

Іду у сезони, ходжу поміж ними,
Душа молода ще, а тіло вже ні.
По листі опалім, стежками рудими
На літо оглянусь – воно вдалині.

А в осені пісня звучить лебедина,
Акорди журливо вертають назад.
У серпень нестримно душа моя лине,
Туди, де для двох усю ніч зорепад.

Олексій Тичко



Серпнева ніч

Знову падають зорі у воду,
Віддзеркалює став небеса,
Повна тиша у Божій господі,
Спить довкілля, не сплю тільки я.

У безмежнім космічнім роздоллі
Думи бродять по небу сумні.
Бачу - хрестиком вишиті зорі
Зажурились на темному тлі.

Човник-місяць завис на орбіті,
Зустрічаємо вдвох зорепад.
Зорі падають в серпень, у літо,
Їм не буде повернень назад.

Приспів

Олексій Тичко



А я із осінню давно – «на ти»,
Вона мені немов сестра по крові.
Привіти шле дощами з висоти,
Пейзажі розмальовує казкові.

Весна і літо відійшли ураз,
Обіцянки пустопорожні стерли,
Що сяяли, немов іконостас,
Манили, ніби ізумруди, перли.

Ми попід руки – я і листопад,
Брудні не обминаємо калюжі,
Усі глибини міряєм підряд,
В лице, у спину погляди байдужі.